На мене глянув з рушника Тарас.
О, як же в нього очі потьмяніли
Від тих незгод, продажності, образ,
Що діються в його Вкраїні милій!

І мов живий (не вишитий хрестом),
Він дивиться із розпачем, не строго:
Мовляв, махнула доленька хвостом -
І йдуть Вкраїнці стежкою від Бога...

Не смію я Тарасові сказать,
Як мову чисту топчуть у болоті,
І вирубали той, з хрущами сад,
Щоб збудувати щось у позолоті.

Тарасе, батьку, не тамуй свій жах
Від того, що нащадки продалися, -
Дивися, хай стріпне твій біль в серцях
За те, що до такого дожилися!!!