У жодному календарі день 15 лютого нічім не позначений. Але він особливий. Цього дня 25 років тому закінчилася нарешті війна, війна в Афганістані, яка тривала майже 10 довгих років! Чимало літ минуло віттоді, як останній радянський солдат ступив на рідну землю, залишивши чужу, але рани цієї війни кровиточать й досі. Не можуть Матері забути загиблих та покалічених синів, а дружини та Діти - своїх чоловіків і батьків.

Не залишились осторонь цієї події і учні нашої школи і зібралися в дружньому колі на єдиний урок мужності "У полум'ї війни", який підготували і провели вчитель початкових класів Бондаренко Г.В. та вчитель історії Толкачова Л.М.

Минають дні, ідуть роки,

Життя листки перегортає

А біль Афгану - на віки

В душі чомусь не замовкає...

Звучать вірші, пісні про війну, страшну, брудну, неоголошену, війну з холодними очима, своїм рахунком та безжальною арифметикою. Схиляються дитячі голівки і вшановують пам'ять тих, хто не повернувся на рідну землю хвилиною мовчання. Пишаються діти українськими воїнами, серед яких і односельці: Пайос Анатолій Іванович, Чабаненко Віктор Петрович та Дерев'янко Сергій Миколайович, які пройшли через горнило афганської війни і вийшли їз неї переможцями. Та згадувати про неї у них немає бажання, бо забути про це неможливо, а пережити заново, хоча і подумки, боляче і досі.

Закінчився урок пам'яті такими рядками, які звучали їз вуст вчительки:

Поставте скибку хліба на стакан

І голову схиліть в скорботі вічній

За тих, кого убив Афганістан,

Чиї він душі ранив і скалічив.